Читання й аналіз тексту

Читання й аналіз тексту

Повернення Сізіфа

       (1-8) Iм’я Івана Михайловича Дзюби часто супроводжується визначенням — «совість нації». Що означає голос, доля, позиція інтелектуала сьогодні? Того інтелектуала, який у 60-х роках виступив проти тоталітарної системи, а зараз опиняється перед необхідністю знову протистояти системно організованим політичним силам, що зайнялися деконструкцією України? Що собою являє країна, в якій подібне стає можливим? Та країна, в якій тоталітарна система впала завдяки людям, що платили за протистояння своїм життям, але в якій до влади періодично приходять вірні учні і клони тих, хто цю систему будував? І де, в якому вимірі існує Європа в цій Україні, де крізь густе стовковисько привидів минулого знову не можна розгледіти горизонт майбутнього?

      (9-11) Власне, постать Дзюби не просто дозволяє, а — вимагає поставити питання: що сталося з Україною — і чому так сталося? Зрозуміти феномен Дзюби – означає зрозуміти як методи нищення України, так і шляхи її порятунку.

      (12-26) В шістдесяті роки в культуру прийшло покоління протесту, покоління молодих бунтарів. Саме там, в їхній поезії і в їхніх картинах, в їхній публіцистиці і прозі, в історичних дослідженнях і фільмах народжувалася та Інша, Нова Україна, Україна вільна, Україна демократична, Україна європейська. Це покоління бачило лазерним поглядом найболючіші проблеми України і світу. Власне, коли режим називав їх «націоналістами», їхня Україна — це була душа, що обіймала собою біль інших народів. Завдяки саме Дзюбі — 1966 року — могло вперше відбутися поминання жертв Голокосту в Бабиному Яру в 25 річницю трагедії, — попри бажання режиму замкнути її в межах кон’юнктурних інтерпретацій. Дзюба говорив тоді про трагедію цілого людства, що сталася на українській землі, — трагедію, яку українці так само не можуть забути, як не можуть забути її євреї. Шістдесятникам вдячні татари — лише голос шістдесятників захищав депортований народ, викорінений з Криму, їхньої історичної батьківщини. Лише шістдесятники протестували проти вводу військ у тодішню Чехословаччину. Лише шістдесятники підтримували своїх колег — російських дисидентів. Вони були там, де ображали не лише український народ, а де ображали будь-який народ. Вони були там, де Система ображала Людину.

      (27-29) Роль Дзюби була особлива, — у ті роки він був одним iз небагатьох істориків літератури, аналітиків культури. А отже, першим після знищених інтелектуалів 20-х років творив системне бачення європейської України.

       (30) Бути «сумлінням нації» означає бути там і тоді, де нації загрожує небезпека.

       (31-33) В 1991-му Україна поставала на уламках тоталітарної системи з цілковито поруйнованою гуманітарною свідомістю. Це був цілковитий хаос. Дзюба взявся упорядковувати цей хаос тихо, без голосних заяв, без риторики і трибуни,  Дзюба збирав каміння.

       (34-37) «Україна і світ (Напередодні незалежності)» — так називається його праця, в якій вперше ставиться питання про цілісність української культури, про її зв’язок з Європою, про методи її дослідження. Але головне — це цілковито новий після знищення «Розстріляного Відродження» голос європейського інтелектуала.

      (38-40) Що не стаття тих 90-х років — ключ для нового розуміння, нової інтерпретації, а одночасно діагнози і попередження: «До концепції розвитку української культури», «Про «демократичний» нігілізм», «Проблеми культури в незалежній Україні» і багато інших праць.

       (41) І так — де є больова проблема, там є голос Дзюби.

       (42-43) Залита кров’ю Чечня? Дзюба пише дослідження про Кавказ і Росію та про пророчий голос Шевченка у цій трагічній історії: «Застукали сердешну волю...».   

                (44-47) Відроджується сталінізм? Суспільство забуває, з якої бойні воно вийшло? Дзюба пише: «Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна». Гірка, сповнена тривожних спостережень і попереджень книжка. Проходить непоміченою. Бо суспільство живе ніби без Сталіна, але насправді і надалі — з ним.

       (48-52) Навколо Шевченка розігрується псевдопостмодерний тусовочний «дискурс»? Дзюба пише великий том про Шевченка — студію, рівних якій немає в сучасному літературознавстві, де вперше досліджені через призму історичного і філософського знання європейської культури ключові для Шевченка, — але ключові і для становлення модерної Європи теми: людина і релігія, людина і імперія, Поет і Слово, Слово й Історія.

        (53-54) Альбер Камю, отримуючи Нобелівську премію 1957 року, сказав: інтелектуал — це «каторжник, прикутий до галери часу».

        (55-58) А Дзюба завершив свій лист теж формулою стоїка: «Україна знала й гірші часи. Тож надія залишається. Адже наші керманичі  приходять, щоб невдовзі піти; йдуть, щоб повернутися; знову йдуть і повертаються — і так без кінця. А самостояння української культури та мови триває. Триває самостояння України!»

       (59-61) Для мене Дзюба пов’язується з ще одним образом Камю. В романі «Чума» письменник пише про те, що світ, власне, поділяється на чуму та її жертв. Але між цими двома світами є одна людина: лікар Ріе. Він лікує людей від чуми.

       (62-65) Ось тому Дзюба — уособлення європейської України. Запитайте в культурної людини — в росіянина чи в єврея, чи в поляка, чи в татарина, чи у вірменина, чи в білоруса, — які цінності захищає Дзюба. Кожен з них скаже, що Дзюба захищає людські, а отже, демократичні, а отже, європейські цінності. Це є нерозривна тріада.

      (66-68) Вже Камю означив, що наш час є часом абсурду, і тому героєм нашого часу є — Сізіф. «Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески. / Для глядачів тут сцена закрита», - написала Ліна Костенко.

      (69-70) Ще не раз цей камінь покотиться з гори. «А ми йдемо, де швидше, де поволі. / Йдемо угору, і нема доріг. / І тінь Сізіфа, тінь моєї долі... / І камінь в прірву котиться з під ніг...»

                                                                                                                                   За О.Пахльовською

1. Загальним відносно інших є зміст висловлювання:

А  Завдяки саме Дзюбі — 1966 року — могло вперше відбутися поминання жертв Голокосту в Бабиному Яру в 25 річницю трагедії, — попри бажання режиму замкнути її в межах кон’юнктурних інтерпретацій (рядки 17-19).

Б  Вони були там, де ображали не лише український народ, а де ображали будь-який народ. Вони були там, де Система ображала Людину (рядки 24-26).

В  Лише шістдесятники протестували проти вводу військ у тодішню Чехословаччину (рядок 23).

Г  Шістдесятникам вдячні татари — лише голос шістдесятників захищав депортований народ, викорінений з Криму, їхньої історичної батьківщини (рядки 21-23).

2. Серед суджень, що підтверджують думку «І так — де є больова проблема, там є голос Дзюби» (рядок 41), зайвим є судження:

А Відроджується сталінізм? Суспільство забуває, з якої бойні воно вийшло? Дзюба пише: «Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна» (рядки 44-45).

Б  А Дзюба завершив свій лист теж формулою стоїка: «Україна знала й гірші часи. Тож надія залишається. Адже наші керманичі  приходять, щоб невдовзі піти; йдуть, щоб повернутися; знову йдуть і повертаються — і так без кінця. А самостояння української культури та мови триває. Триває самостояння України!» (рядки 55-58).

В  Навколо Шевченка розігрується псевдопостмодерний тусовочний «дискурс»? Дзюба пише великий том про Шевченка — студію, рівних якій немає в сучасному літературознавстві…(рядки 48-49).

Г  Залита кров’ю Чечня? Дзюба пише дослідження про Кавказ і Росію та про пророчий голос Шевченка у цій трагічній історії: «Застукали сердешну волю...» (рядки 42-43).

3. Висловлювання «Ось тому Дзюба — уособлення європейської України» (рядок 62) є в текст:

А  висновком з попереднього роздуму автора;

Б  тлумаченням заголовку;

В  доказом, що підтверджує висловлене судження;

Г  формулюванням проблеми, спірного питання.

4. Називаючи Івана  Дзюбу Сізіфом, О.Пахльовська вживає це слово в значенні:

А  людина, яка прагне досягти високої мети;

Б  людина, яка зазнає страждань від неможливості досягти бажаної мети;

В  людина, яка докладає зусиль, щоб розв’язати якесь важке питання;

Г людина, яка знає про безкінечність своєї роботи, але продовжує працювати, боротися.

5. Слова «горизонт майбутнього» у реченні «І де, в якому вимірі існує Європа в цій Україні, де крізь густе стовковисько привидів минулого знову не можна розгледіти горизонт майбутнього?» (рядки7-8)  становлять:

А  гіперболу;

Б  літоту;

В  уособлення;

Г  метафору.

6. У реченні «Дзюба взявся упорядковувати цей хаос тихо, без голосних заяв, без риторики і трибуни,  Дзюба збирав каміння» (рядки32-33):

А  немає фразеологізмів;

Б  ужито фразеологізм «збирати каміння»;

В  ужито фразеологізм «упорядкувати хаос»;

Г  ужито фразеологізми  «збирати каміння» і «упорядкувати хаос».

7. Загальномовні антоніми  використано в реченні:

А  Власне, постать Дзюби не просто дозволяє, а — вимагає поставити питання: що сталося з Україною — і чому так сталося? (рядки 9-10).

Б  В романі «Чума» письменник пише про те, що світ, власне, поділяється на чуму та її жертв (рядки 59-60).

В  «А ми йдемо, де швидше, де поволі. / Йдемо угору, і нема доріг. / І тінь Сізіфа, тінь моєї долі... / І камінь в прірву котиться з-під ніг...» (рядки 69-70).

Г  Запитайте в культурної людини — в росіянина чи в єврея, чи в поляка, чи в татарина, чи у вірменина, чи в білоруса, — які цінності захищає Дзюба (рядки 62-64).                                                                                                                                  

8. Синекдохою у тексті є висловлювання:

А  тоталітарна система впала;

Б  душа, що обіймала собою біль інших народів;

В  голос шістдесятників захищав депортований народ;

Г  галера часу.