Властивості Іменників, як частини мови.

Іменник

За характером називання іменники бувають загальні й власні. Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, місто,  журнал, день, щастя. Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Григорій, Дніпро, «Вечірній Київ», Юпітер.

За лексичним значенням загальні назви бувають:

а) одиничні -- називають предмети, що піддаються лічбі: хлопець, орел, олівець, телевізор, будинок, ліс, день, вітер;

б) збірні -- називають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються  як одне ціле (можуть мати лише форму однини, бо не піддаються лічбі): молодь, студентство, професура, інтелігенція, малеча, дітвора, братва, піхота, мурашня, проміння, колосся, листя, гарбузиння, дубняк, осичина;

в) речовинні -- називають різні речовини, матеріали, продукти  (як правило, виступають лише в однині): залізо, пісок,  кисень, полотно, жито, капуста, борошно, цукор; але можуть виступати й лише в множині: дріжджі, вершки, дрова;

г) абстрактні -- називають узагальнені властивості, дії, ознаки, процеси, стани, наукові поняття, які не сприймаються безпосередньо органами чуття: скромність, доброта, хоробрість, краса, правда, можливість, успіх, спів, біг, здивування, страх, час, година,  фізика.

За граматичним значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот.

Іменники-назви істот позначають людей, тварин, риб, птахів, комах, тобто предмети органічного світу: батько,  собака,  короп, голуб, жук. До назв неістот належать слова, що іменують неживе в природі: стіл, камінь.

Граматичне поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі.

До істот у граматиці належать:

1) назви померлих: мрець, покійник, небіжчик;

2) назви міфічних, демонологічних, культових  осіб, персонажів: домовик,демон,  чорт, мавка, дракон, змій, Сварог, Нептун, Бог, Колобок;

3) назви гральних карт та фігур у деяких іграх: ферзь, туз;

4) назви, що імітують людей: Петрушка, лялька, манекен;

5) іменники на  означення людей у переносному значенні: зірка, дуб, пень, довбня.

До граматичних неістот належать:

1) назви сукупності  осіб: полк, група, натовп, загін, зграя, табун, отара, хор, учительство;

2)назви мікроорганізмів: бацила, мікроб, вірус.

Граматично назви істот-неістот розрізняються за відмінковими формами. При відмінюванні у множині називний відмінок іменників - назв неістот збігається з формою знахідного відмінка: є (що?) степи, імена, пропозиції;  бачу (що?) степи, імена, пропозиції.

У  іменниках-назвах істот – знахідний  відмінок іменників збігається з формою родового відмінка бачу (кого?) ювілярів, жінок, ягнят; немає (кого?) ювілярів, жінок, ягнят.

В іменниках чоловічого роду, крім тих, що належать до І відміни, таке розрізнення проводиться і в однині: є (що?) степ, завод, кущ;  бачу (що?) степ, завод, кущ; бачу (кого?) учня, голуба, директора; немає (кого?) учня, голуба, директора.

Рід іменників

До лексико-граматичних ознак іменника відносять рід, число, відмінок і відміна. Рід має реальне значення тільки відносно назв осіб (робітник — робітниця) та якоюсь мірою — відносно назв тварин (баран — вівця). Що ж до назв неістот, то рід має лише граматичне значення. Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду.

Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей шлях (він), ця адреса (вона), це листя (воно).

Примітка. Розрізняються родом омоніми туш (рідка або суха фарба), туш (музична п’єса, котра використовується як урочисте вітання під час вшанування, вручення нагород тощо) і туш (у грі в більярд ненавмисне торкання кулі, що вважається ударом). Перший з омонімів належить до жіночого роду, два інших — до чоловічого.

Слід пам’ятати, що в українській мові до чоловічого роду належать такі іменники: аерозоль, біль, висип, дріб, кір,  літопис,  насип,  нежить, пил,  підпис,  полин, продаж,  рояль, собака, степ,  ступінь, толь (водостійкий рулонний матеріал для покриття даху),  тунель, тюль, шампунь, Сибір,  ярмарок. До жіночого роду – іменники:  бандероль, ваніль, вуаль, гуаш, жовч, емаль, каніфоль(смола, добута з хвойних дерев) , мігрень, нехворощ (різновид  полину) , папороть, путь, розкіш, фланель (тканина).

Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний рід — чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п’яниця і ця п’яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка; базіка, бідолаха, нероба, непосида, недоторка, нечепура, приблуда, плакса, причепа, потвора, роззява, Шура, Валя, Женя; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; забудько, незнайко, здоровило, хлопчисько; жіночий або середній: ця головище і це головище, ця хмарище і це хмарище. Їх прийнято називати іменниками подвійного роду. На рід таких іменників указує слово, що має виразні родові ознаки:

малий Шура – мала Шура; добрий трудяга – добра трудяга; прийшов нездара – прийшла нездара.

Окремі іменники мають варіантні родові форми. Можуть варіюватися форми чоловічого та жіночого роду: цей абрикос і ця абрикоса, цей вольєр (навмисне ізольований майданчик з дахом або відкритий, організований для напіввільного утримання дрібних тварин чи копитних на вільному повітрі)  і ця вольєра, цей жираф і ця жирафа, цей зал і ця зала, цей змій і ця змія, цей кахель і ця кахля, цей клавіш і ця клавіша, цей лангуст і ця лангуста, цей мозоль і ця мозоля, цей мотузок і ця мотузка, цей парасоль і ця парасоля, цей плацкарт і ця плацкарта, цей птах і ця птаха, цей спазм і ця спазма, цей сусід і ця сусіда;

форми чоловічого та середнього роду: цей свердел і це свердло, цей безлад і це безладдя;

форми жіночого та середнього роду: ця покуть (почесне місце (куток) в українській хаті (здебільшого по діагоналі від печі), де стояла скриня або стіл)  і це покуття.

Іменники дрож, купіль, фальш, харч, хоча і мають одну форму, але належать до двох родів (ч., ж. р.):

сильний дрож і сильна дрож (дріж);

теплий купіль і тепла купіль;

справжнісінький фальш і справжнісінька фальш;

смачний харч і смачна харч.

Примітка. Запам’ятайте окремі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та іменники жіночого роду із закінченням -а,

які розрізняються значеннями, тобто до родових варіантів не належать. Це такі:

адрес (письмове вітання з нагоди визначної події) — адреса (місце проживання чи перебування);

вольт (одиниця виміру напруги електричного струму) — вольта (тканина);

гарнітур (комплект однохарактерних предметів — меблів, білизни тощо) — гарнітура (комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних за кеглем (розміром) і накресленням);

девіз (вислів, формулювання) — девіза (вексель, чек);

жовтобрюх (змія) — жовтобрюха (пташка);

задум (план дій, намір; основна ідея твору) — задума (стан того, хто заглибився в думки, роздуми);

кар’єр (місце відкритого добування копалин; прискорений біг коня) — кар’єра (просування в якійсь діяльності);

меліс (сорт цукру-піску) — меліса (рослина);

округ (територіальна одиниця) — округа (навколишня місцевість);

пар (поле сівозміни) — пара (речовина в газоподібному стані).

Деякі іменники чоловічого роду, що позначають осіб за родом занять, можуть називати й осіб жіночої статі: адвокат, депутат, директор, інженер, менеджер, мер, міністр, нотаріус, прокурор, професор, тренер, юрист.

Наприклад: Прославлений снайпер Людмила Шевчук посіла в змаганнях перше місце.

Наш директор Софія Петрівна розповіла цікаву історію.

Від деяких слів творяться назви осіб жіночого роду, але вони належать до нейтральної лексики: вчитель — вчителька, дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, майстер — майстриня, продавець — продавщиця, перекладач — перекладачка.

Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);але: івасі – жіночий рід.

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;

але: салямі, хінді, авеню, кольрабі – жіночий рід.

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі Онтаріо (озеро); порівняйте ще каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);

г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду основного слова: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), це МЗС (міністерство).

Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.

Число іменників

Іменники мають два числа: однину й множину. Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це коріння. Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці Карпати.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині.

До однинних іменників належать:

а) речовинні іменники: залізо, віск, кров, молоко, чорнило, залізо кисень, пісок, сіль, вапно, сталь.

Примітка. Окремі іменники можуть приймати множинну форму, але при цьому вони змінюють лексичне значення (означають окремі типи, види, марки, сорти речовин або простір, територію) і переходять у розряд конкретних іменників, які змінюються за числами: вóди, соки, хлібá,солі, вúна;  піски, житá, сніги, пшениці (технічні масла, чаї першого сорту, мінеральні води).

б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, худоба, ганчір’я, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся.

Примітка 1. Іменники, які не є збірними (піддаються лічбі), мають форму однини і множини:  загін, полк, ліс, армія, стадо, команда, ансамбль, екіпаж, рота,  колектив, дивізія.

Примітка 2.  Деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми збірності: миша – миші – мишва, ворона – ворони - вороння, жінка – жінки – жіноцтво (і жінота), парубок – парубки – парубоцтво (і парубота), птах – птахи – птаство, професор – професори – професура. 

 в) абстрактні іменники: доброта, байдужість, поспішність, краса, правда, успіх, спів, біг, здивування, страх, час, година, молотьба, хода, гнів, дружба;

Примітка.  Окремі абстрактні іменники можуть мати множинну форму, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості: болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи (висоти науки, глибини моря, красоти природи).

г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.

Примітка.  Ці іменники можуть мати множинну форму, коли позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.  Множинна форма означає певну кількість осіб, що мають спільне ім’я.

Незначна частина іменників має тільки множину.

До множинних іменників належать:

а) назви предметів, парних або симетричних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди, вила, обценьки;

б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі, надра, гроші, вершки, макарони, кучері, чари, оплески, ліки, консерви.

Примітка. Уживані у сучасній українській мові іменники людина і люди, курка і кури, дитина і діти, гуска і гуси  тощо є спільнокореневими словами, а не співвідносними формами однини і множини; другий іменник у цих парах — множинний.

в) абстрактні іменники (із суфіксом -ощ-): лінощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, пестощі, прикрощі;

г) назви дій, процесів, часових понять, ігор: заробітки, жнива, дебати, роковини, сутінки, приморозки,  вибори, проводи, збори, шашки, шахи, піжмурки;

ґ) назви родин рослин і тварин (іменники прикметникового походження): зернові, бобові, злакові, зонтичні, озимі, цитрусові, хребетні, яструбині;

д) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи.

Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників: одні двері — двоє дверей, одні ножиці — троє ножиць.

Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов’язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов’язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селянство — воно (а не вони), молодь — її інтереси (а не їхні).

ВІДМІНИ

ВІДМІНИ — групи імен, що мають спільні особливості відмінювання.

За характером відмінкових закінчень відмінювані іменники української мови поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого і  спільного  роду з закінченням -а, -я у називному відмінку однини: трава, земля, груша, Микола, суддя, сирота.
До другої відміни належать:
1) іменники чоловічого роду, що в називному однини мають нульове закінчення: день, кінь, бій, інститут;
2) іменники чоловічого роду в називному однини з закінченням -о: батько, Михайло;
3) іменники середнього роду в називному однини з закінченням -о, -е: село, море – та з закінченням -я, крім іменників, у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, єн-: знання, життя, листя, обличчя.
До третьої відміни належать іменники жіночого роду, що в називному відмінку однини мають нульове закінчення  (вість, сіль, радість, розкіш), а також іменник мати.
До четвертої відміни належать іменники середнього роду з закінченням -а , -я у називному відмінку однини (з суфіксами -ат-, -ят-, -єн- при відмінюванні): лоша (лошати), гуся (гусяти), ім’я (імені).

Поза відмінами перебувають:
1) невідмінювані іменники: кіно, кашне, поні, рагу;
2) іменники, що мають тільки форму множини: веселощі, радощі, ножиці, канікули;

3) іменники, що утворилися шляхом переходу з інших частин мови: черговий, вихідний, учительська.